Позакласна робота

М. Кравчук: життя і дорога в безсмертя

(математичний вечір для старшокласників)

Мета: розширити та поглибити знання учнів з історії української математики, ознайомити з життям та науковими досягненнями академіка М.П. Кравчука; формувати позитивні           риси  особистості, інтерес до вивчення математики; виховувати в учнів відчуття                     гордості за Україну, почуття патріотизму.

Оформлення: демонстрація слайдів із світлинами М.П. Кравчука, його сім’ї, пейзажів

                         Соловецьких таборів, пам’ятника М.Кравчуку у Києві та у с.Човниці, із                                світлинами Міжнародних конференцій ім. М. Кравчука; музичне оформлення.

 Учень 1.  Талантами багата Україна.

Хай навіть — відбиваючись від орд,

Долаючи неволю та руїни,

Все ж геніїв народжує народ.

Учень 2.  Один із них — Кравчук Михайло –

Великий тілом, духом і умом,

     Наш вчений  у краю козацькім,

Властитель теорем і аксіом.

     Учень 1.  Його творіння в світі добре знані:

Десятки відкриттів і формул, і думки.

Давно немає генія між нами…

Та в пам’яті він житиме завжди.

Учень 3.  Народився майбутній учений 27 вересня 1892 р. у с.Човниці на Волині. Родина жила не дуже за­можно. Батько його працював землеміром. За характером своєї роботи він мав постійні зв'язки з народом, знав його важке життя і поділяв його прагнення та надії. Любов до рідного краю, рідної мови прищеплював і дітям.

Учень 4.  Початкову освіту малий Михайлик здобув удома. Як згадувала Анастасія Соколюк, жінка, що замолоду три роки мешкала в оселі Кравчуків, “…у сім’ї розмовляли тільки українською мовою, хоч мати навчала дітей і польської, і французької, і німецької, привчала усіх своїх дітей — Костянтина, Вікторію, Михайла, Єву — до порядку та дисципліни. Михайло ріс дуже рухливим і веселим…”

Учень 1.  Мати Михайла — освічена жінка, володіла кількома іноземними мовами, добре знала світову літературу, історію, грала на фортепіано, була доброю, чуйною, життя присвятила вихованню дітей. У хаті було завжди весело й гамірно.

Учень 2.  Чарівна природа, пісні, — живий літопис, у якому знайшли яскраве відтворення героїчна історія волинського краю, дивовижні легенди будили серце та душу, формували гострий розум майбутнього науковця. З дитячих років і до кінця свого життя зберіг він у серці любов до української пісні, запальних народних танців.

Учні залишають сцену.

Танцювальна група виконує «Гуцульський танець»

Учень 1.  У 1901 р. Михайло Кравчук разом із батьками переїздить до Луцька, де в 1910 р. закінчує гімназію із золотою медаллю. З усіх дисциплін найбільше полонила його математика — поезія формул і чисел. І вже тоді, мабуть, визрі­вала в нього думка присвятити себе цій найдивовижнішій науці.

«…Що таке математика взагалі? Відповісти на це нелегко. Щоб зрозуміти її, добратися до суті, треба якнайглибше проникнути в окремі елементи».

Приїхавши до Києва того ж таки 1910 р., Михайло Кравчук подає документи на фізико-математичний факультет університету св. Володимира, Але вступити до Київського університету йому відразу не вдалося. Адміністрація університету, стурбована політичною неблагонадійністю абітурієнта, який ще гімназистом вступив до підпільної соціал-демократичної юнацької організації, повела з цього приводу офіційну переписку з поліцейським управлінням. Нарешті, за наполяганням прогресивної частини ради університету, Кравчука було прийнято на фізико-математичний факультет, який він закінчує в 1914 р. з дипломом І ступеня.

Будучи студентом, М. Кравчук підтримував ідею національного відродження. Він любив проводити вечори в Українському клубі, у Народному домі на Лук’янівці, де український театр під керівництвом М. Старицького ставив свої вистави. Відвідував і засідання студентського громадського об’єднання «Українська громада»,  програмні завдання якого щодо культурного відродження української нації стосувались організації наукових українських гуртків, систематизації української наукової термінології, заснування українських кафедр при університеті та ін.

Його вчитель, професор Дмитро Олександрович Граве, вважа­ючи його одним з найталановитіших своїх учнів, просить залишити Михайла Кравчука при університеті як професорського стипендіата для підготовки до наукової та викладацької роботи. Але тут знову на перешкоді стає його політична неблагонадійність: студент Кравчук не припинив своєї опозиційної  діяльності, під час однієї демонстрації був заарештований.

Сценка

Михайло Кравчук і підполковник Колганов

Колганов. Так ось ви який, Михайле Пилиповичу! Що ж, виходить, не обділив вас Всевишній ні розумом ясним, ні вродою писаною, та й чув про ваш талант математика. Але людину небезпечних політичних поглядів не порятує ніякий дар Божий... На допитах ви провини не визнали, спільників не назвали. Вас судитимуть... неодмінно! Щоправда, цього можна було б не допустити...

Михайло Кравчук (рішуче), Я своїх поглядів не приховую. І невже відозви загрожували його велич­ності?

Підполковник Колганов. Держава сильна залізним порядком. Думаю, ви знаєте, за що сидите тут. Ваша причетність до підпільних справ тягнеться ще з Луць­ка. Тепер і в імператорському університеті ви знову за своє взялися.

Михайло Кравчук. Тож-то й воно, пане підпол­ковник, що студенту нині категорично заборонено думати. Але існує давня істина: тільки в нечестивій державі чесній людині доводиться таїтися зі своїми думками.

Підполковник Колганов. Думайте собі на здоров'я, що хочете, але тільки не нав'язуйте свої погляди іншим. Вважаєте, що малоросійське наріччя придатне для спілкування культурних людей?

Михайло Кравчук. Не малоросійське наріччя, а українська мова, пане підполковнику.

Підполковник Колганов. О, далеко ви зайдете, Кравчук. Я вва­жав своїм обов'язком врятувати вас, але... Вас чекає Сибір.

 Учні:

Михайла Кравчука випустили. Його взяли на поруки професори Букреєв і Граве. Справа затяглася майже на півроку, і лише в лютому 1915 р. дозволили залишити Кравчука при університеті для підготовки до професорського звання.

«Не опускайте рук, займіться математикою, і ви прозрієте душею…»

Успішно склавши магістерські іспити, молодий Крав­чук у вересні 1917 р. прочитав свою першу лекцію. Він викладає математичні дисцип­ліни у 1-й та 2-й українських гімназіях Києва, в Українському на­родному університеті. Він — член Українського наукового товари­ства в Києві, член фізико-математичного товариства при Київсь­кому університеті, співробітник новоствореної Української Ака­демії наук, пізніше — член комісії математичної термінології при Інституті  української наукової мови УАН. Він викладає  кур­си математики в ряді вищих навчальних закладів.

У важкі роки громадянської війни М.П.Кравчук виїздить на село. У 1919 — 1921 рр. він був викладачем і директором школи в с.Саварці на Київщині. Разом із селянами відбудував школу, провів від сільського млина до неї електрику, створив бібліотеку. Колишні його учні, які вступали до технікумів та вузів, вражали викладачів своїми знаннями з математики. Коли їх запитували, звідки це в них, вони з гордістю відповідали: «Нашим учителем був Михайло Пилипович Кравчук».

Михайло Пилипович таки вмів запалювати у своїх слу­хачів любов до математики, закоханість та відданість їй на все жит­тя. Він часто повторював своїм учням: «Математика для вас має стати душевною потребою, коли хочете, хлібом і піснею». Роки, проведені в Саварці, були найщасливішими в його житті. Але листи сипалися, як з мішка – від професорів, друзів… і всі кликали до Києва, а тут, у Саварці, так гарно працювалося…

Сценка. Зустріч М. Кравчука і М. Зерова

          -  Миколо! Миколо Зерове! Друже! Звідки? Якими вітрами?

          -  Ти ж на листи не відповідаєш, от я й приїхав… (обнімаються) Що тут тебе тримає, Михайле?

          -  Повір, Миколо, все це не так просто…

         -  Просто чи не просто, а знаєш, що мені сказав Граве? З його уст я почув тобі присуд: поховати такий талант, зректися великих математичних ідей, не вдихнути в них життя – це страшний злочин! Я зрозумів, що повернутися в Київ без тебе не можу…

          - Ну, що ж, в’яжи і вези…

           Велику педагогічну роботу М.П.Кравчук поєднує з широкою і багатогранною науковою творчістю. Одна за одною з'яв­ляються його друковані праці. Його ім'я стало відомим в академіях зарубіжних країн, а його праці друкуються в математичних виданнях Торонто, Цюріха, Палермо, Буенос-Айреса, у наукових журналах Паризької академії наук. Американська асоціація математиків запрошує Кравчука переїхати на постійну роботу в Америку, обіцяючи створити добрі умови. Але Кравчук від цієї пропозиції відмовився, бо над усе ставив працю на благо своєї Батьківщини, свого народу.

 У 1925 р. Михайло Пилипович став професором. На цей час він очолює кафедри вищої математики кількох столичних вузів, працює деканом Інституту народної освіти, а пізніше виконує обов'язки вченого секретаря Всеукраїнської академії наук. Його лекції відвідують не лише математики, а й фізики, хіміки, біологи, навіть історики і філологи. На його лекціях студенти ознайомлювалися з найновішими досягненнями світової математичної науки, з новою літературою, з результатами досліджень самого лектора. Багато уваги Михайло Пилипович приділяв проблемі застосування математичних методів до інших наукових дисциплін: фізики, хімії, біології.

           Михайло Кравчук – активний учасник міжнародних математичних семінарів. Основні результати своїх досліджень він повідомляє на VII Міжнародному математичному конгресі в Торонто (1924 р.) та на Міжнародному математичному конгресі в м.Болонья (Італія, 1928 р.).

29 червня 1929 р. на засіданні Ради Академії М.П.Кравчука од­ностайно обрано дійсним членом Всеукраїнської Академії наук. Він став наймолодшим академіком — у віці 37 років. Цей і наступні вісім років — найплідніші в творчості визначного математика. Він одержує ряд фундаментальних результатів у різних галузях математики, публікує кілька наукових монографій, науко­во-популярних праць, статей методичного характеру, активно пра­цює на викладацькій роботі, завідує відділом математичної статис­тики в Інституті математики ВУАН.

«…Невже це довів я? Невже я здатний мислити і творити? Отже, варто жити на світі!..» Робота приносить Михайлові Пилиповичу заслужене моральне задоволення. Він ще з більшою наполегливістю і енергією продовжує свої творчі пошуки, зосереджуючи всю увагу на нових проблемах теорії моментів, і доводить результати досліджень до таких форм, що їх практично можна було застосовувати до математичної статистики і математичної фізики.

Звучить плавна мелодія (III симфонія Брамса).

(Входять дві дівчини: дівчина в білому — Біла доля, дівчина в чорному — Чорна доля.)

Дві долі разом. Доля буває різною:

                          Прихильною та грізною.

Чорна доля. Одних чомусь ранить і карає.

Біла доля. Іншим дари посилає.

Чорна доля. Доля буває темною,

                     Колючою та буремною.

Біла доля. Доля буває світлою

                 І до людини привітною.

Дві долі разом. Але довіку й понині

                         Сплітаються долі в єдину,

                         Йдуть поруч радощі й болі

                         В людській чорно-білій долі.

Учениця. Уже з'являються перші провісники майбутніх трагічних років для української культури й науки, літератури й мистецтва, великого голодомору 1932—1933 рр. та великого терору 1937 року.

                        М. Кравчук (під музику )

                                             Наздогнати вже не можу літ,

Вихром мчать, немов з припону коні.

Осінь покриває сріблом скроні,

І сліди засипа - в вишні цвіт...

У думках дитинство пробіжить...

Прийде юність по стрімких стежках

Вдумлива, шукаюча дороги,

І кохання перше, і тривоги,

І настій духмяний на вітрах.

Де ви, маків пелюстки червоні,

Слід на травах, вишень білоцвіт?

Наздогнати вже не зможу літ,

Пролетіли, як з припону коні.

                                       Володимир Вихрущ

Учениця (продовжує). Саме цього року для професора Михайла Кравчука настала година випробування. У республіканській пресі з’являються погромні статті проти нього. «Академік Кравчук рекламує ворогів» - кричали газетні заголовки.  Деякі з них підписує і його колишній вчитель Граве. Кравчуку влаштовують ганебні псевдосудилища у стінах Інституту математики, Політехнічного інституту, університету.

До трибун зі словами осуду рвуться його вчорашні колеги, учні, аспіранти і студенти. М. Кравчука звинувачують у націоналізмі, шпигунстві, антирадянщині. Йому закидають листування з «польськими запроданцями» М. Зарицьким та М. Чайковським... Згадують його слова: «Служити і богові, й мамоні – не моє покликання. У мене є Батьківщина, є рідний народ!».  Тільки двом або трьом свідкам вистачає громадянської відваги стати на захист свого вчителя. Серед цих нечисленних були: Й. Погребенський, Ю. Соколов, О. Смогоржевський, П. Бондаренко...

Читець сходить

Доля математичного генія була вирішена.

21 лютого 1938 року академіка заарештували працівники НКВС. Для «ученого із обличчям Ісуса Христа», як говорили про волинянина багато його сучасників, почалося сходження на Голгофу.

23 вересня 1938 року відбулася виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР.

Судове засідання тривало 30 хвилин.

Вирок - 20 років позбавлення волі з обмежуванням політичних прав на п’ять років.

В останньому слові вчений просив дати йому можливість закінчити розпочату працю з математики. Але вирок оскарженню не підлягав. Його після катувань звинуватили у зрадництві і шпигунстві. Остаточно зламали М. Кравчука погрози: у разі відмови взяти на себе інкриміновані йому злочини заарештують і знищать його сім’ю: дружину, доньку Наталку, сина Євгена.

   М. Кравчук.  Присудили мені: «Жий в чужій стороні

І надовго покинеш родину».

Я в тайзі, у лісах, у сибірських снігах

Буду жити. Буду! Не загину!

Я ридать не буду, що в неволі живу,

Що за табірним дротом блукаю.

Я співати буду нашу пісню сумну.

Україно, тебе я кохаю.

Промине важкий час, доля прийде до нас,

Бо ми гідні ще того будемо.

Повернемось колись. Весняний буде час,

Рідний прапор вгору піднімемо.

Звучить пісня «Чуєш, брате мій»

Дея­кий час після засудження М.П.Кравчук перебував у Лук'янівській в'язниці, а згодом його відправляють на Колиму. Незважаючи на явні серцеві недуги, вкрай підірване здоров’я, він був визнаний придатним до фізичної праці в умовах Крайньої Півночі.

Звучить музика

                                                Не щебечуть солов'ї на Соловках,

Тільки чайки там ридають - мертві душі.

Тих нетяг, кого затяг сюди ГУЛАГ

(А слідів їх ні на морі, ні на суші)...

Нестелила Колима їм килими,

Лише саван із парчі із снігової,

Мерзлоту своїми здобрили кістками,

Щоб не вимерзла надіїї квола хіть.

Стишена мелодія.

Соловецькі табори - країна мук і відчаю. Переважну більшість з тих, що потрапляли туди, чекала загибель. У запліснявілих мурах монастиря, де колись ченці кадили фіміам покори перед всевишнім, тепер фабрикували романтичну брехню про любов - ненависть і царство Боже на землі.

А над Соловецькими островами ридали суцільні сніги, суворо і грізно шуміли сибірські кедри, рвалось серце в’язня до отчого дому.

Читець читає вірш Богдана  Лепкого «До рідного краю»

М. Кравчук. О мій рідний безталанний краю!

Чи побачу я тебе? Не знаю.

Вечір - зорі - трави - срібні роси.

Де не ступиш - пахнуть сінокоси.

Йдеш, як в казку, й сам ти мов із казки,

Повний туги і щирої ласки.

Повний ласки, що, мов та водиця,

Через край із серця твого ллється.

Сам не знаєш, де ти й звідкіля ти?

Люди - браття, а природа - мати.

О мій рідний безталанний краю!

Чи побачу я тебе? Не знаю...

Входить дівчина - «Україна». Вона, звертаючись до портрета Кравчука,

читає вірш Антоніни Листопад «До українського сина».

Сину, зірви усі пута

І перепони порви. Бачиш, всміхається рута

Поміж сухої трави. Пам'ять ніде не холоне,

Вродиться навіть з роси.

Сину, Вкраїнську ікону

В хату свою занеси.

«Україна» виходить

Лук’янівка — Новочеркаськ — Владивосток — Магадан… Академіка, який обґрунтував, що тут не доцільно будувати залізницю, відправили працювати в шахту, у штрек, у ті лиховісні колимські золоті копальні, де норми були у тридцять разів більшими, ніж у каторжан за царя…

 вірш В.Стуса

        М. Кравчук. Як добре те, що смерті не боюсь я,

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст.

Що жив, любив і не набрався скверни,

Ненависти, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

І в смерті обернуся у життя

Своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі,

І з рідною землею поріднюсь.

Три зими і три літа каторжних робіт … Можна тільки уявити, що то була за робота в’язнів у колимських умовах, коли морози сягали шістдесяти градусів, а щоденна норма гірника становила півтори тонни породи. Навіть за царату,  каторжани добували її не більше півсотні кілограмів! Природно, із хворим серцем Кравчук не міг довго протриматися в забої.

Змучений безнастанними хворобами, відчуваючи близький кінець свого життя, Михайло Кравчук 16 серпня 1940 року звернувся  до Голови Верховного суду і Генерального прокурора СРСР. Це було третє звернення до Москви, але уже не заява, а скарга, в якій він рішуче заперечив свою причетність до сфабрикованих злочинів, які нібито вчинив, описав моральні і фізичні тортури, застосовані до нього під час слідства, висловив своє ставлення до блюзнірського судового вироку.

М. Кравчук. «...Я був приголомшений тими дикунськими звинуваченнями, — писав змучений Кравчук. — Але безнастанні нічні допити під прямим фізичним впливом, зокрема, повне позбавлення сну упродовж одинадцяти діб, робили своє. Остаточно зламали мене погрози: в разі відмови взяти на себе нездійснені злочини — заарештують і знищать мою сім’ю».

Пауза

«Стан мого здоров’я звільняє мене від особистої зацікавленості в перегляді моєї справи. Проте відновлення істини важливіше само собою».

Звучить музика (Й.С.Бах "Хорал фа-мінор"). На фоні стишеної музики.

Ще день-два, може три - і ось тут закопають його,

У одвічнім снігу, в цій холодній одвічній пустелі.

Рідний край, дальній спомин востаннє в очах спалахне

І розіб'ється вщент, як літак, налетівши на скелі.

Знаю: смерті проваль неспромога ніде обійти –

Темні ями очиць від колиски чатують і стежать.

Та по волі чиїсь крізь хуртечі він мусив пройти,

Щоб померти отут? Його кості сюди не належать!

Білі ночі пливуть, як привиддя з полярної тьми,

І північна зоря холодніє на вістрях чужинців.

Дніпре, батьку наш Дніпре, до вічного неба грими,

Чорне море збуди - Біле море ховає вкраїнців!

                                                                    Музика стихає.

Але Москва мовчала!..  А каторжна робота забирала останні сили хво­рого серця, аж поки не викреслила із живих у багатомільйонному списку невільників сталінського ГУЛАГу, навіки залишивши  в колимській мерзлоті.

9 берез­ня 1942 року М.П.Кравчука не стало.

Звучать дзвони

Земле рідна моя, — сто раз краяна доле!

(Ох який же тягар на душі все життя;

Він тебе попрощав не із власної волі

І не знав він, чи буде назад вороття.)

Стільки плекано мрій на вертання, на стрічі,

Та дорога назад - у колючих дротах,

Лиш думками летів - їх до крові калічив!

В кожен день твій новий, що змагається з  ніччю,

Як у спогад про неньку гіркий сирота.

Ще б хоч краплю життя - й більш нічого не треба:

Полетів би з чужого краю до свого,

Та на рідний обліг, — мов журавлик із неба,

— Україно, прийми тіло й душу його!

Він без тебе не міг ані хвильки, ні миті.

(Хоч про нього тобі плетуть різне й давно, —

Лиш тому він прожив не вигнанцем у світі,

Що із ним, немов серце, твоє імено.)

Мав до тебе любов неповинно-дитинну,

Він — не блудний твій син... то — блудливі часи.

Не карай забуттям... І на місце спочину,

Краю казки його життя, принеси

Із обійстя батьків... хоч одну порошину.

Та не було принесено на його могилу жодної грудочки рідної землі. Місце поховання невідоме. Але світ мусить знати — як свідчить табірний акт, «Кравчук Михайло Пилипович, в’язень №238943 заритий на глибині 1,5 м головою на захід».

Ото і все, що заслужив видатний український академік у радянської влади...

Звучить пісня «Летять у дім засмучені роки».

Входять дві долі, стають проти портрета математи­ка.

Дві долі разом. Ми не лукавили з тобою

                          Ми просто йшли,

                          У нас нема зерна неправди за собою.

Біла доля. Я була прихильною до тебе, Михайле. Подарувала тобі розум, любов і повагу всіх, хто тебе оточував. Твоєю оригінальністю мислення, строгістю аргументації та доскона­лістю форми захоплювалися сучасники — світила європейської математики. Глибокі ма­тематичні знання поєднувалися з людяністю, патріотизмом.

Чорна доля. Пробач, що постійно блукала з тобою засланням, колимською мерзлотою, що рідко приводила тебе до рідної батьківської хати, що відпустила тобі на цьому світі всього 49 років. Далеко від отчого дому, рідної землі  упокоїлась на віки твоя світла душа.

Долі запалюють свічки біля портрета, стоять, опустивши голови.

Так, йому не було тоді і п’ятдесяти років! Скільки ще міг він зробити для розвитку вітчизняної і світової науки? Де поділися навіть ті математичні досліди, які він створив у нестерпних каторжанських умовах і передав табірному начальству? Одна втіха — похований він головою на захід! На захід — до рідного Дніпра, до матері - України!

Звучить Реквієм Моцарта.

Входить «Україна» зі свічкою, всі встають.

Я молюся за тих, хто в розлуці,

Відійшли, відірвані від рідних хат,

Я молюся за тих, хто в розпуці

Прагнули позбутись усіх ґрат,

Я молюся за тих, які забуті,

Хоч були вкраїнцями вони,

Чиї руки міцно були скуті,

Я молюсь за вас, мої сини.

Над ними, Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

Звучить пісня «Молитва».

         Він чесно пройшов шлях життя, зберігши вірність своєму кредо:

...І хай в житті тебе ніщо

Не поламає і не схилить,

Ти чесно шлях пройди свій, щоб,

Коли вже дійде до могили,

Сказали люди: «Як не жив —

Але неправді не служив».

Усі залишають сцену

                      Звучить вірш Г.Бевза «Доля математика»

Михайла Кравчука нема.

Людину мудру і святу

Жорстокість дика і німа

Звалила в вічну мерзлоту.

Таких — один на сотні літ

І на мільйони душ — один,

Його ж — на Колиму, за дріт,

До голих нар і баланди.

Його теорій і відкрить

Чекали континенти всі;

Його ж — породу мерзлу рить

Закинули на край Русі.

Завіщо? В чім його вина?

Ніяка не вина, а ціль!

На те націлена вона,

Щоб український цвіт не цвів.

Радіють деспоти — кати,

Верховному мережать звіт

Про те, що досягли мети:

На генія поменшав світ.

Радійте! Все ж настане суд,

Недовго вже його чекать,

Узнає світ і вашу суть,

І справжню велич Кравчука.

15 вересня 1956 р., за низкою раніше безуспішних клопотань дружини М. Кравчука — Есфіри Йосипівни, вченого було реабілітовано «за відсутністю складу злочину». Але і після реабілітації праці Кравчука боялися друкувати. Чому? Адже світ ними користувався, а в Україні годі було їх знайти в бібліотеках.

Відомий і невідомий - можна сказати про нього. Його математичними відкриттями та працями користується весь науковий світ. Утім у світі не знали лише одного: що він - з України.

 Ми підраховуємо втрати на полях, у заводських цехах, в шахтах, на дорогах, втрати економічні. А чим виміряємо втрати духовні? Через поневічену творчу долю. Через поранене брехнею серце. Через опльовану душу і закатоване тіло.

Чим і як виміряти втрати в "духовній" економіці? В тій економіці, яка народ тримає народом, людину - людиною; хто відшкодує народові погублені його скарби? Який суддя і кого за це судитиме? Яким законом визначена міра покарання за ці найбільш перед людством злочини?

(Й.С.Бах. токката ре-мінор. Світло пригашено).

                   Переболить, перекипить, утишиться, та й годі.

Сини й онуки будуть жить нескорені і горді.  

По тюрмах батько, таборах - ні сліду, ні могили,

Розвіє прах їх по вітрах, але знайдуться сили.

І возсіяють імена, поганьблені тираном,

І зацвіте нова весна барвінком і катраном.

Уляжеться і біль, і гнів, але не в пам'яті синів.

Лише перед 75-річчям від дня народження вченого  почали з’являтися про нього публікації. Професор Ніна Вірченко, яку ще називають духовною дочкою Михайла Кравчука, багато зробила, щоб ім’я цього великого патріота України, посіло гідне місце й у науці, і в історії. Вона - організатор міжнародних наукових конференцій імені академіка Михайла Кравчука, що з 1992 року відбуваються в Україні за участю вчених із багатьох країн світу.

Цього ж таки, 1992 р., через тридцять шість років після офіційної реабілітації славетного математика було відновлено в складі дійсних членів Академії наук України. І тільки через сорок шість років були видані його математичні праці (накладом 500 примірників).

Непросто довелося прориватися до читача і роману київського письменника Миколи Сороки «Михайло Кравчук». Сучасний український прозаїк писав: «Кравчук щедро ділився своїми ідеями, міркуваннями, вже початими дослідженнями, керуючись принципом: головне – відкриття, а кому воно належить – не так важливо!»

            Про талановитого земляка жителям Волині розповіла сміливими публікаціями в пресі дочка директора Човницької школи  Леся Свиновей-Лукашук. Біля школи в Човниці встановили погруддя вченому.  У місцевій школі існує кімната-музей.  Вдячні волиняни пам’ятають про свого видатного земляка, несуть йому квіти, шану та визнання.

На його честь названо вулиці Львова, Харкова. У Луцьку теж є вулиця академіка Кравчука, а на будинку, в якому він здобував першу освіту, — меморіальна дошка.

2002 року ім'я М. Кравчука внесено ЮНЕСКО до переліку найвидатніших людей світу.

В  2003 році на території Політехнічного інституту в Києві, вперше в Україні, відкрито пам'ятник всесвітньовідомому математикові Михайлові Кравчуку, на якому викарбуване його життєве кредо "Моя любов - Україна і математика". Йому належиться за це не тільки шана, але вічна пам’ять.

«… Не відаю, як довго судилося Вам жити, але щоб із Вами не сталося – Ваше ім'я уже навічно записане на скрижалях математичної науки.»

                                                                            З листа Ж.Адамара, французького математика

Син Неба, Поет німого числа, Лицар математики, Учений з обличчям Христа, творець музики чисел, титан математичної думки, корифей математики, гордість української математики - так називають Михайла Кравчука науковці й журналісти. У вдячній па­м'яті народній жити йому вічно!

Виходять дві Долі.

               Біла доля. Пасічник помер — не стало бджіл.

Садівник пішов — не стало саду.

Є любов у гронах винограду,

В кожнім русі є її наділ.

Серця ритм пульсує у зерні,

І пелюстка доброту ввібрала.

Іскра, що злетіла із кресала,

Засвітилась зіркою мені.

           Чорна доля. Слід в житті лишає кожен свій.

І ніщо не можна повторити.

Чи зумів задумане здійснити

В безмірі жадання і надій?

Слід в житті лишає кожен свій.

«М. Кравчук – найталановитіший алгебраїст нашого століття.»

                                                                                                 Академік Боголюбов.

            Михайло Кравчук — автор понад 180 наукових праць, у тому числі більше 10 монографій з різних галузей мате­матики. Результати його наукової діяльності дістали міжнародне визнання.
                                                                                                                                        М. П. Кравчук

Праці М.П.Кравчука з теорії наближеного інтегрування дифе­ренціальних та інтегральних рівнянь сприяли активному застосу­ванню варіаційних методів до наближеного розв'язування різних задач прикладної математики та фізики. Його методи особливо широко використовуються тепер через розвиток кібернетики, зок­рема під час програмування багатьох складних явищ і процесів.

М.П.Кравчук одержав фундаментальні результати в теорії ймовір­ностей, пов'язані з біноміальним розподілом, а саме: ввів многочле­ни цього розподілу, відомі тепер у світовій літературі як многочлени Кравчука.

Він розв'язував задачі, що їх не могли розв'язати всесвітньо відомі математики, і своїми дослідженнями ставив нові великі матема­тичні проблеми для майбутніх дослідників.

«Пам'ятайте: хочете навчитися плавати, сміливіше входьте в воду. Хочете навчитися математики, беріться за задачі. Кожен розв'язок є своєрідним мистецтвом пошуку.»

Михайло Пилипович був людиною неабиякої ерудиції та культури. Талант і неймовірна працьовитість, зібраність і винятко­ва організованість — характерні риси стилю його життя та творчості. Вільно володіючи кількома мовами, він підтримував наукові й особисті дружні зв'язки з відомими математиками світу. Свої наукові праці писав різними мовами, але найбіль­ше — рідною. І його мова — прекрасний зразок українського науково - математичного стилю.

           Свою наукову творчість М.П.Кравчук майстерно поєднував з широкою громадсько-культурною працею, багато сил, енергії, таланту віддав освіті народу рідного краю. Він склав ряд підручників, посібників, програм для середньої та вищої школи, брав найактивнішу участь у ство­ренні української наукової математичної мови, розробив проекти української математичної термінології, здійснив переклади україн­ською мовою найкращих тогочасних підручників з математики. Він був організатором першої математичної олімпіади учнів міста Києва у 1935 р.

                     Як справжній син свого народу академік М.П.Кравчук завжди розглядав усю власну різносторонню наукову діяльність як справу патріотичну, як справу громадянську. Ім'я його з повним пра­вом стоїть поряд із найвидатнішими світовими математиками XX ст. Він назавжди викарбував свій слід у розвитку української науки, у нелегкому по­ступі нашого народу до національного відродження.

Звучить пісня Т. Петриненка «Україно, Україно».

Дороги іншої не треба,

Коли зорить Чумацький шлях,

Я йду від тебе і до тебе

По золотих твоїх стежках.

Мені не можна не любити,

Тобі не можна не цвісти.

Лиш доти варто в світі жити,

Поки живеш і квітнеш ти.

Приспів:

Україно, Україно,

Після далечі доріг

Вірне серце твого сина

Я кладу тобі до ніг.

Поки кохаєм до нестями,

Іще не скоро наш кінець,

Ми, може, нашими серцями

Запалим тисячі сердець.

Ще свічка наша не згоріла.

Ще наша молодість при нас.

А те, чи варте наше діло,

То скажуть люди, скаже час.

Приспів.

*  *  *  * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * 

Хай славиться наук цариця
(математичне свято для учнів 7-9 класів)

До зали входять відомі літературні герої Кіса й Остап Бендер, за ними біжить хлопчик.

Хлопчик. Дядю, дай 10 копійок!

Остап Бендер відмахується, але хлопчик про­довжує чіплятися.

Остап Бендер. Може тобі ще дати ключа від квартири, де гроші лежать?

Кидає хлопчику кубик—рубик. Хлопчик біжить геть.

Остап Бендер (до Кіси). Кісо, як Ви думаєте, хто Ви такий?

Кіса. Як хто? Всім відомо. Я Іполит Матві­йович, пролетарій розумової праці...

Остап Бендер. Кісо, це якраз те, що нам пот­рібно. Ви ж гігант математичної думки, батько світової математики, особа, наближена до ад­міністрації.... До речі, Кісо, Ви маєте уявлення про квадратичну функцію?

Кіса. Гмм….

Остап Бендер. Що Ви гмикаєте, Кісо, не має­те чи що? Проте це неважливо. Крига скреснула, панове присяжні. Ми відправляємося на шкільне свято вишуканих цінителів математики.

Кіса. Товаришу Бендер! Я не почуваю великої пристрасті до авантюр...

Остап Бендер (виводячи Кісу із зали). Тихіше, тихіше, Кісо! Я, як технічний керівник, право голосу Вам не давав. Ви будете безпосереднім учасником нашої концесії... ось її учасники піднімаються на сцену.

Учні:

Математика — цариця наук. (К.Гаусс.)

Найбільшу радість тілу дає світло сонця, най­більшу радість духові — ясність математичної істи­ни. (Леонардо да Вінчі.)

Алгебра — це поезія. (Новаліс.)

Навчайте дітей геометрії, і ви побачите, як з часом впливає на них ця наука. (Дідро.)

У математиці є своя краса, як у поезії та му­зиці. (М.Жуковський.)

Математика — це більше, як наука, це — мова наук. (Н.Бор.)

Математика — цариця наук. її улюблениця — істина. її вбрання — простота. Палац цієї володар­ки оточений тернами. І щоб досягти його, кожному доводиться пробиватися крізь хащі. Краса його відкривається тільки розуму. (Ян Снядецький.)

Богом дана ця наука

Нам як дар безцінний,

Як несхитна запорука,

Що розум нетлінний.

Найдавніша, наймудріша,

Всіх наук цариця,

Хай вона допоки світу

Славиться й святиться.

Логіка, краса і сила —

Ось її прикмети,

Всіх вона приворожила —

Мрійників й поетів.

 Найдавніша, наймудріша,

Всіх наук цариця,

Хай вона допоки світу

Славиться й святиться.

Математику вивчати

Треба всім і всюди,

Будем її добре знати —

Вік нам вдячна буде.

Найдавніша, наймудріша,

Всіх наук цариця,

Хай вона допоки світу

Славиться й святиться.

 Ведуча 1. Шановні гості і вчителі! Дорогі учні! Крилаті вислови видатних людей про математику, а також віршовані слова про неї, напевно, створили гарну, за­тишну атмосферу. Однак, щоб продовжити нашу математично-літературно-музичну, іноді — надто драматич­ну, а наприкінці — веселу програму, треба ще дочекати­ся гостей з минулого — великих математиків різних епох і народів. Ось вони, здається, прибувають. Зустрічаймо їх оплесками. (Заходить Піфагор, йде на сцену і сідає.)

До нас завітав геніальний учений Стародавньої Греції — Піфагор.

Ведуча 2. Цій легенді понад 2500 років. Кажуть, що в грецькому містечку Кротон стояв маленький затиш­ний будиночок, який здавався дивним і таємничим. Сюди здалеку приходили молоді люди. Ніхто з мешканців містечка не пам'ятав випадку, коли б хто-небудь із чу­жинців звернувся до місцевих жителів з розпитування­ми, і ніхто не пам'ятав, аби юнаки розмовляли між собою. У цьому будинку жили Ви, славний наш гостю, а до Вас приходили з усіх усюд навчатися математики. Але чому мовчали Ваші учні?

Піфагор. Я брав у свою школу тільки тих, хто вмів зберігати таємниці, був стриманим, зосередженим і тому мовчазним.

Треба було пробудити в моїх учнів інтуїцію, яка до­помагає людині проникнути думкою в загадковий ме­ханізм, що керує життям. Можливо, я був надто суво­рим до своїх учнів. Тепер, мабуть, ніхто не стає мате­матиком такою дорогою ціною. Але мені здається, що я та мої учні дечого досягли.

Ведуча 1. Ваші досягнення безсмертні. Колись мали за велику честь бути Вашими учнями тільки окремі щас­ливчики. Зараз усі ми — Ваші учні. Ви — чудовий приклад для нас. Ми вчимось у Вас не тільки безсмертної теореми про гіпотенузу і катети, а й вміння плекати думку, добиватися поставленої мети, розвивати в собі різнобічні інтереси.

 Ведуча. До нас прибув видатний український математик XIX ст. Михайло Остроградський. (Захо­дить Остроградський і сідає на стілець.) Михайло Ос­троградський прославився тим, що вніс свої суттєві доповнення до математичного аналізу, алгебри і тео­рії чисел. За свої видатні заслуги він був обраний дійсним членом Петербурзької, Американської, Римської, Турінської, членом-кореспондентом Па­ризької академій наук.

Остроградський. Я не знаю, чому мене називають російським ученим. Я — українець. Народився і виріс на Полтавщині, серед прекрасної української при­роди, серед добрих, талановитих, працьовитих людей. З дитинства я вбирав у свою душу чудову українську мову, найкращі на весь світ українські пісні. Може тому, що я понад 30 років змушений був жити і пра­цювати в холодному і непривітному Петербурзі, мене вважають росіянином? Але моя душа завжди нале­жала, належить і буде належати Україні.

Ведуча 2.  Ми всі сердечно дякуємо вам, Михайло Васильовичу, за те, що Ви так високо, наче священний прапор, несли звання українця, що показали всьому світові могутній інтелект, велику мудрість нашої нації.

 (Входить Михайло Кравчук, піднімається на сцену і декламує вірш В. Стуса.)

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

 В передчутті недовідомих верст.

Що жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну

І в смерті обернуся до життя.

Своїм стражденним і незлим обличчям,

Як син, тобі доземне уклонюсь,

 І чесно гляну в чесні твої вічі,

І з рідною землею поріднюсь.

(Кравчук також сідає на стілець.)

Ведуча 1. Тільки тепер у славі повернувся на рідну землю видатний математик XX ст. Михайло Кравчук. А раніше про нього мовчали, бо він був свідомим українцем-патріотом.

Ведуча 2.  Михайло Кравчук — феноменальний матема­тик. Він одержав фунда­ментальні результати в теорії ймовірності, свої­ми працями надав теорії про аналітичні функції сучасного довершеного вигляду. Вражають також його досягнення в мате­матичному аналізі та ма­тематичній статистиці. Син волинського землеміра розв'язував такі задачі, які не могли роз­в'язати всесвітньо відомі математики.

Ведуча 1. Шановний Михайло Пилиповичу, що Ви побажаєте нам, своїм нащадкам?

Кравчук. Хочете навчитися математики, беріться за задачі. Кожен розв'язок є своєрідним мистецтвом пошуку. Не опускайте рук, займіться математикою, і ви прозрієте душею.

Ведуча 1. 21 лютого 1938 року Вас заарештували. Чому?

Кравчук. Напевно тому, що я завжди заявляв: слу­жити Богові і мамоні — не моє покликання, що в мене є Батьківщина і рідний народ.

Ведуча 2. Після чотирьох років каторжних мук ви­датний математик, полум'яний патріот назавжди за­лишився в колимській мерзлоті.

Ще вруняться горді Славутові кручі,

 Ще синіє річки замріяна гладь,

Та вже проминув тебе птахом летючим

Твій час, твій останній. Попереду — падь.

Бо вже ослонився безокрай чужинний.

 Бо вже чужинецький ощирився край.

Прощай, Україно, моя Україно.

Чужа Україно, навіки прощай.

На сцені знову з'являються Остап Бендер і Кіса.

Остап Бендер. Кіса, на мій погляд, ми при­були. Концесія в процесі! Перед тим, як ми по­ринемо у тутешні пристрасті, нам потрібно про дещо домовитися... У випадку реалізації виграшу я, як технічний керівник справи, отримую 60 %. Будемо брати і гривні, і рублі, і валюту.

Кіса. Це ж розбій посеред дня!

Остап Бендер. А що Ви думали мені запро­понувати?

Кіса. Ну 5 %, ну 10 % нарешті. Ви ж зрозумій­те, тут школа, там багато не дадуть.

Остап Бендер. А більше Ви нічого не хочете?

Кіса. Ні.

Остап Бендер. Може Ви бажаєте, щоб я на­пружував свої звивини задарма та ще й дав Вам ключа від квартири, де гроші лежать?

У такому випадку я маю всі підстави припус­тити, що з цією справою я впораюся один.

Кіса. Шахрай!

Остап Бендер. Послухайте, Кіса! А чи знаєте Ви, що скарб у мене майже у кишені! А Ви мені цікаві лише тому, що я хочу забезпечити Вашу старість.

Кіса. 20 %.

Остап Бендер. І мої харчі?

Кіса. 25 %.

Остап Бендер. І ключ від квартири?

Кіса. 50 %

Остап Бендер. До чого така точність? Добре, нехай 50%. Половина Вам, половина мені. Ну то що, крига скресла?

Кіса. Скресла.

Остап Бендер. Домовилися, повітовий вата­жок команчів. Крига скресла! Крига скресла, панове присяжні. (Йдуть зі сцени.)

        Вальс

Ігрек. Як усе легко та просто.

Ікс. У житті нічого не буває легко. Скрізь потрібна праця, тренування. Ось подивися, як легко танцюють пари. Для цього вони також тренувались.

Ігрек. Пурхають, немов метелики. (Показує.) Мені теж хочеться себе показати. Загадай мені загадку.

Ікс. Що буде, якщо шматок м'яса розді­лити навпіл?

Ігрек. Половина шматка.

Ікс . А якщо кожну половину розділити навпіл?

Ігрек. Четверта частина.

Ікс . А якщо знову кожну четвертину розділити навпіл?

Ігрек. Восьма частина.

Ікс . А ще раз?

Ігрек. Одна шістнадцята.

Ікс . А одну шістнадцяту розділити навпіл?

Ігрек. Одна тридцять друга.

Ікс. А якщо кожну тридцять другу час­тину розділити порівну?

Ігрек (замислюється, потім радісно вигукує). Фарш!

Ікс. А я люблю котлети!..  але кажуть, що м'ясо шкідливе!

Ведуча. Ні,  м'ясо їсти треба. Наприклад, Шварцнегер, коли тренувався, з'їдав один-два кілограми м'яса за день. Боротьба — нелегка справа. Потребує багато енергії, як і вивчення математики. Без важкого наполегливого тренування цієї науки  не вивчиш.

Ось іде хлопчина, який вважає, що математику вчити все одно, що насіння лузати.  

Ігрек. Сила!  А давайте я його щось  запи­таю. Що таке точка?

Ікс. Що таке пряма?

Незнайко. Точка — це кут, у якого відірвали сторони, а пряма - це точка, яка по­бігла.

Ігрек. Ну, і ну! А що таке кут?

Ведуча (дає означення кута).

Незнайко. Ха – ха – ха! Кут - це трикут­ник, з якого вийняли одну сторону. Ясно? А що таке круг хочете дізнатись?

Ведуча (дає означення круга.)

Незнайко. Неправильно! Круг — це розтовсті­ла точка на площині, така собі максі-точка, а коло — це лінія, яка весь час торкається до сво­го другого кінця. Геометрію вчити треба.

Ведуча. Так, це складна наука. До неї немає царських доріг, а тільки сумлінна праця, старання. Геометрію називають гімнастикою ро­зуму.

 Учень читає вірш «Треба вчити математику» Г. Охотської.

Якщо хочеш досягнути

У житті своїх вершин,

 Математику збагнути

Мусиш тонко, до глибин.

Калькулятор і комп'ютер —

 Хто сьогодні їх не знає.

Та за пояс їх заткнути

 Може світла голова.

 Якщо хочеш бізнесменом

Після школи, друже, стать,

Аксіоми й теореми

Мусиш добре пам'ятать.

Якщо лікарем ти станеш,

То, колего, тут затям,

Коли десь помилишся —

Хтось поплатиться життям.

Не кажу про космонавтів,

Вчителів і моряків...

То, коли чогось не знав ти,

Час це вивчити настав.

Не махай на все рукою,

Не лінуйся, а учись.

 Бо чого навчишся в школі,

 Знадобиться ще колись.

На сцені знову з 'являються Остап Бендер і Кіса.

Кіса. Я дізнався, що скоро усі поїдуть на з’їзд. Ми теж повинні поїхати.

Остап Бендер. Кіса, кожний виїзд передбачає наявність грошей у кишенях (вивертає кишені).

Кіса, у Вас є гроші? Так, не густо. (Замислюється.) Знімайте піджак і швидше!

Кидає піджак на підлогу, топче його.

Кіса. Що Ви робите? Цей піджак я ношу 15 років і він як новенький.

Остап Бендер. Не хвилюйтеся, скоро він не буде як новенький. Дайте сюди капелюха!

(Топче капелюх. Потім допомагає Кісі одягнути піджак і капелюх.)

Тепер Ви визріли і маєте можливість заробля­ти гроші чесною працею. Ану,  спробуйте на іно­земній мові. Так Ви будете викликати жалість...

Кіса знімає капелюха, ходить, простягаючи його, залою.

Кіса. Мосьє, же не манж па сіс жур.

Ребен зі мір бітте етвас копійок

 ауф дем штюк брод.

Дайте що-небудь на прожиття чесному обліков­цю чужих грошей...

... Кіса піднімається на сцену. Бендер дивиться на вміст капелюха.

Остап Бендер. Ну що, Кіса, невеликий Ваш перший заробіток. Отже, з виїзним конкурсом у нас не склалося. А хтось же зміг і встиг приїхати.

Йдуть зі сцени.

Куля. Вельмишановні делегати,

           дозвольте щиро вас вітати,

          засідання нам розпочати час.

Всіх просимо, хто серед нас,

Про себе трохи розказати.

А вас я прошу привітати

Гостей з різних країн і міст,

Що завітали на наш з'їзд.

Циліндр. Звання присутніх не секрет,

Ось перед вами сто анкет.

Куля. Ні, кожен має сам сказати

Властивості свої, ім'я своє.

А ти зумій замалювати,

А я почну запрошувати.

         Ось гостя із Західної України,

         До нас завітала на гостини.

 Точка. Я — невидимка, в цьому суть моя.

              Хоч і одна, відома всім і звична,

            Фігура я геометрична.

Мене лиш дотиком пера чи крейди зображають,

Звуть точкою і буквою одною позначають.

Хоч виміряти мене й не можна,

Оскільки я за розміром мала,

Та все ж запевнить можу кожного,

Що математиці я користь принесла.

Без точок ліній і фігур нема,

 Бо кожна з них — то точок множина.

 Коли ж багато нас до гурту залучити,

Фігури різні можна утворити.

І ще мої прикмети — двох ліній я перетин.

 Вершиною кута служу в фігурах я.

 Куля. Сідай, спасибі. Хто там далі?

Циліндр. їх юрба...

За списком, правда, лінія пряма.

Куля. Цій гості раді ми у всі віки,

Бо ми із нею земляки.

 Пряма лінія. Я тут. Я нині вертикальна,

Похилою буваю я.

 А можу і лягти горизонтально.

 Куля. А хто оце, цікавлюсь я.

Пряма лінія. Сестра ріднесенька моя.

Крива лінія. Я звуся — лінія крива.

Зустрівшись двічі із прямою,

Над нею стану я дугою.

Куля. До нас прийшла ти ізвідкіль?

Крива лінія. Здалека я прийшла в Розділ.

Куля. Гості з Сходу завітали,

А ми їх навіть не чекали!

Коло. Я — коло,

Кулі я рідня.

Куля. Рідня, моє вам вітання!

Коло. Від мене, куле, ви «пішли»

Від мого обертання.

А я в собі цікаву точку маю.

Куля. І що за точка це?

Я вас питаю.

Коло. Зветься центром він,

Від точок всіх моїх

На рівній відстані один.

Куля. То ти — це замкнена крива?

Коло. Виходить так, шановна,

Суцільна й замкнена.

Тому із давнини,

«Захоплюю» частину площини.

Куля. Припустимо, якщо з тобою

Пряма в двох точках перетнеться?

Коло. В середині моїй її відрізок

Хордою зоветься.

Куля. Гаразд. Скажи, а що від кола

Собою хорда відтина.

Коло. Частину ту сегментом звуть.

Куля. А що, як через центр у хорди путь?

Коло. Діаметром стає тоді.

Куля. Діаметром... А скільки їх в тобі?

Коло. Ой, нене! Безліч їх у мене.

Дорівнює двом радіусам кожен.

Куля. Дякую вам. Хто тут у нас?

Циліндр. Це паралелі, радують нам очі.

З якого міста ви й до чого ви охочі?

Куля. Вони приїхали з села!

Я вчора там сама була.

Тоді я їх і запросила.

Паралелі. Як дві сестри завжди ми поруч йдемо,

Лиш точку зустрічі ми не знайдемо.

Однакова між нами всюди відстань є,

Вона в одну нам злитись не дає.

Циліндр. Спасибі вам, ідіть.

Хто там за вами?

           Без голови, з двома ногами?

Куля. Та тихше ти. Я вас вітаю!

Це наші гості із Китаю.

Кут. «Банзай вам! Хірасима, Нагасакі.

Саке і ніньзя, і фатакі.

І Джекі Чан, і айкідо,

І харакірі, і дзюдо».

Перекладач з китайської:

У мене голова — вершина!

А те, що охрестили ви ногами,

Пробачте, зветься сторонами.

Є різні серед нас. От я — прямий,

Є гострі і тупі.

Куля. А скільки градусів в тобі?

Кут. «Дзінь ху».

Перекладач з китайської:

Відповідаю просто — дев'яносто!

Куля. А в гострому, в тупому?

Кут. «Суші, саке,

Саке, хе-хе,

Тін-пу, цин-ель,

Саке, хе-хе».

Перекладач з китайської:

А це вже як у якому.

Вони мені брати,

Та різні всі кути.

Тупий — браточок старший мій,

Він завжди більший, ніж прямий.

А гострий — брат молодший, у нього

Й міра менша, ніж у прямого...

Циліндр. Один малий, один тупий — оце брати!

Куля. Ну, май повагу, тихше ти!

Циліндр. Трикутник має ще прийти,

І в нього, мабуть, є брати!

 Куля. Так, брат його, квадрат, у всій красі.

Вони приїхали з Росії.

Куля.  Дивіться, там із Франції паралелограм.

Циліндр (голосно). «Бонжур!»

Куля. Ну тихше ти, іди

          Його слова переклади.

Паралелограм. «Месьє, мадам, бонжур,

                          Омари, лобстер, абажур.

                           Комсі-комса, лямур-тужур,

                           Мерсі, сава, кесе»

                           І пан теля пасе!

Перекладач з французької:

             Попарно рівні сторони мої

              І паралельні.

             Я, однак, в печалі,

             Бо не завжди однакові мої діагоналі.

Куля. Спасибі, он диви — позаду,

            Це рідний брат Шехерезади.

Циліндр. «Хелоу», друзяко, вам кажу,

 Куля. Не розуміє він, «Бонжур»!

Многокутник. «Абу-алі, торчок! Талмуд бардак.

 Урюк Кирик! Шайтан чувак,

            Якши синдром, Юлиш ішак!

Шехерезада, йда ішак,

Тайфун, омар, Алах акбар!»

Перекладач з перської:

А зараз черга вже моя,

Про себе доповім і я.

Число вершин порахувати треба,

Припустимо, їх буде п'ять,

То п'ятикутником мене повинні звать.

Куля. Чи чули ви такі дива?

Слід записати ці слова!

Кут (перебиває).

Дивіться: наш квадрат звалився,

 Бідненький весь перекосився.

Куля. Де ділися його кути прямі?

А сторони всі рівні, як були.

Квадрат. Пробачте, я здрімнув і нахилився.

І, знаєте, на ромб перетворився (вирівнюється).

Ну от, тепер я, друзі, знов квадрат.

Усі кути пряменькі акурат.

Циліндр. Гості з дороги, хочуть спочивати,

Напевно, треба з'їзд наш закривати.

Куля. Від  всіх гостей, що виступали,

Багато мудрого ми взнали.

Подяка вам, що вчасно ви з'явились

І перед нами чесно потрудились.

Напевно, учні дещо пригадали

А, може, нині трохи глибше зрозуміли

Суть геометрії.

Ну, друзі, прощавайте,

Своїх властивостей не забувайте.

Коли скликати будем знову з'їзд,

Усіх запросимо з найдальших сіл і міст,

Пошану ще раз всім вам виявляю.

На тому, друзі, з'їзд я закриваю

Остап Бендер. Іполите Матвійовичу! Ви вміє­те співати?

(Кіса заперечує рухом голови.)

Шкода, шкода... Я, на жаль, також. А геомет­ричні фігури вмієте креслити? Також ні? Зовсім погано... але щось придумаємо.

Остап Бендер. (Звертається до ведучого.) Ви дозволите мені брати участь у вашому святі? Але зі мною буде мій асистент, хлопчик... (Звер­тається до Кіси.) Ну, що Ви стоїте як засватаний. Мерщій сюди! Пропустіть хлопчика!

Ведуча. Ось це — Ваш хлопчик?

Остап Бендер. Хлопчик! Хіба ні? Хто скаже, що це дівчинка, нехай першим кине у мене ка­мінь!

Кіса. Товаришу Бендер, у мене є пропозиція. Давайте на цьому зупинимось і подивимось як це роблять  інші.

 Хтось скаже, що наука ця черства –

Лиш цифри, приклади, задачі.

А що робить, як настрою нема

І серце від образи тихо плаче?

Довірся їй, і все лихе пройде,

І сум твій, як туман, минеться,

І стане сонячним похмурий день –

Це так вона до тебе усміхнеться.

Ведуча 2. Така вона — наук усіх цариця.

Шляхетна, мудра, добра і весела,

її корона сонячно іскриться

У кожній школі, у містах і селах.

Ми з нею завжди — і серця співають,

Ми з нею — і сумління наше чисте.

 Тож хай, немов прогресії, зростають

Ряди геометрів та алгебристів!

І знов дзвінок запрошує у клас,

 У царство логіки, краси і сили.

Багато тут цікавого для нас

У зоряні хвилини ми відкрили.

Манить нас знань велична висота,

така солодка нам навчання мука,

ми любимо усі науки, та

Цариця – математика наука.

Розв'язуєм рівняння ми щодня,

Обчислюєм охоче інтеграли,

Щоб потім, як покличе нас життя,

Свої знання Вітчизні ми віддали.

О, математика!

Без неї не ступиш ні кроку,

Без неї, як в суш без води.

Її неповторні уроки

В серцях наших будуть завжди.

*   *   *